Вівторок, квітня 25, 2017

Кому — війна, а комусь — бізнес…

Блог головного редактора

А точніше — бізнес на крові, який на війні інакшим бути не може. Про його особливості країна дізналася, коли атошники, до яких одразу, зачувши вигідну політичну кон’юнктуру, примкнули деякі недоторканні парламентарії, перекрили доставку вугілля загалом з шахт олігарха Ахметова з окупованих територій Донбасу на його ж теплоелектростанції на нашому боці. І ще й за набагато вищими цінами, ніж ті, за якими вугілля реалізується на території цих фейкових республік.  Згадайте, яку тональність взяли на початку цієї блокади підвладні преса й телевізія, які необґрунтовані звинувачення посипалися на голови тих, хто вирішив покласти край торговельному маразму з ворогом. Пригадується заразом скромна постать профільного міністра на засіданні уряду з цього приводу, який усім своїм виглядом показував, як він щиро переживає за тепло в наших оселях. Нині ж країна дізналася, що торгівля вугіллям  — це лише частина того неправедного бізнесу, що легально існує вже три роки з окупованими територіями. А також про те, що відповідні державні органи за цей період видали вже 97 тисяч (!) дозволів на такі оборудки. Що окупований Донбас винен нам понад 25 мільярдів гривень тільки за електроенергію!.. Тож мимоволі виникає запитання до офіційного Києва: чому однією рукою він зміцнює нашу армію та фронт, а другою, по суті, фінансує війну проти незалежної України?
Якби справді на Донбасі проводилась антитерористична операція, то така логіка дій була б зрозумілою: терористи десь там з-за рогу, з підпільних баз та центрів здійснюють атаки на законну українську владу, яка їм протистоїть, водночас прагнучи забезпечити життєдіяльність цих територій. Нині ж там іде справжня війна, в якій домінуючим фактором є присутність російських військ, інструкторів, озброєння, тилового забезпечення, про що відверто говорять і очільники нашої країни, які водночас, як бачимо, чомусь матеріально допомагають агресору. Бо коли, скажімо,  президент каже, що наша важка артилерія не може у відповідь агресору вести вогонь по Донецьку чи Луганську, то його можна зрозуміти, бо там, попри все, живуть українці, яких, щоправда, Кремль усе більше затягує у свій імперський капкан. Але чому ми повинні миритися з цією псевдоторгівлею з окупованими територіями, не зробивши нічого за цей час для пошуку альтернативних джерел постачання того ж вугілля, допомагаючи олігарху Ахметову і далі використовувати Львівсько-Волинський вугільний басейн, не вкладаючи інвестицій у розвиток шахт на наших територіях Донбасу? Зрештою, пригадайте, як розпочиналась економічна блокада Криму, як їй опирався офіційний Київ, який досі не може усвідомити, що з Москвою ніякими дипломатичними шляхами домовитися не вдасться.
Не менш актуальне запитання: хто в уряді та інших держструктурах відповість за цей торговельний колабораціонізм із ворогом? Таке враження, що в Києві не хочуть розуміти, що цей неправедний бізнес на крові може обернутися для них же непередбачуваними наслідками. Здається, у наших владоможців щось негаразд з рефлексами самозбереження…

Богдан ТЕЛЕНЬКО

first
  
last
 
 
start
stop
    

(c) Газета Хмельницької міської ради "Проскурів"
(c) Сайт розроблений ХМКП "Хмельницькінфоцентр"
Використання матеріалів дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело  www.proskuriv.info