Середа, червня 28, 2017

Протести у Росії та Білорусі...

Блог головного редактора

Чим назвати протестні антикорупційні акції минулими вихідними в Росії у понад ста містах, які охопили практично всю географію країни нашого підступного північного сусіда? Хтось із політологів, видно, не надто розуміючи природи нинішнього кремлівського режиму, мало не пророкує швидкий кінець правлінню Путіна, дехто не менш оптимістично мітить основного організатора цих протестних акцій — опозиційного політика Олексія Навального на його місце після наступних президентських виборів.  Щоправда, є, зрештою, й інші прогнози щодо цих подій аж до версії про спровоковане Кремлем випускання протестної пари в російському суспільстві. Як на мене, всі оптимістичні прогнози про повалення нинішнього кремлівського режиму в такий спосіб є безпідставними, а Навальний навіть зі своїм близьким до нинішнього володаря Кремля імперським світоглядом впритул наблизився до критичної межі, яку свого часу перейшов Борис Немцов. Чекати, що Путін нині поквапиться прибрати з посади прем’єра Дмитра Медведєва, який опинився у центрі цього корупційного скандалу, також не доводиться, адже масштаб цих протестів ще не настільки загрозливий для Кремля. А от те, що ці події засвідчують, що у Росії нарешті холодильник починає перемагати телевізор як уособлення кремлівського агітпропу, — це вже факт, як і те, що економічні санкції Заходу також роблять свою справу. Нині ж, на мою думку, цілком закономірним було б питання на адресу офіційного Києва: доки наші керманичі будуть прогинатися перед Москвою у тому ж Мінську, на міжнародній арені, адже не такий страшний чорт, як вони намалювали його в своїй уяві, якщо у путінській Росії є десятки і сотні тисяч людей, здатних на принципові протестні акції проти цього режиму?
У Білорусі потужні протестні акції цими вихідними попри соціальну складову, пов’язану, зокрема, зі спробою Лукашенка ввести податки для безробітніх та очевидним падінням соціальних стандартів, які зав’язані у цій країні на російських дотаціях, все ж таки принципово відрізняються від російських протестів. Адже приурочені вони були до “Дня Волі”, яким національно свідомі білоруси відзначають створення у 1918 році Білоруської Народної республіки, яку прокомуністичний режим Лукашенка не визнає. На фоні антикорупційних гасел та плакатів російських протестантів національні прапори білорусів з їх історичним гербом “Погоня” на цих акціях сприймалися доволі оптимістично щодо майбутнього відродження білоруської нації.
Що єднає ці протести? — запитаєте. Те, що вони з однаковою жорстокістю були придушені обома диктаторськими режимами, хоча й мали мирний характер. Цей факт, вочевидь, засвідчує, що обидва диктаторські режими вирішили йти у ва-банк, захищаючи себе від власних народів, у надрах яких наростають протестні настрої, які можуть вибухнути зі ще більшою силою. Якраз про це свідчить їх соціальне підґрунтя, яке репресії аж ніяк не зупиняють, а тільки посилюють ефект суспільно-політичної протестної пружини...
Богдан Теленько

first
  
last
 
 
start
stop
    

(c) Газета Хмельницької міської ради "Проскурів"
(c) Сайт розроблений ХМКП "Хмельницькінфоцентр"
Використання матеріалів дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело  www.proskuriv.info