Вівторок, червня 27, 2017

Проскурів на старих поштівках. Перший вокзал

Наші ініціативи

Поштова картка 1918 року унікальна з двох причин. По-перше, вона зафіксувала перший вокзал залізничної станції Проскурів, якого вже немає понад 60 років. По-друге, фото зняте в роки, коли Україна в ході національної революції 1917-1921 років боролася за незалежність.

Щодо першого приміщення вокзалу, то його поява належить 1870 року, коли в історії Проскурова відбулася знаменна подія: було завершене будівництво залізничної лінії Жмеринка — Проскурів — Волочиськ. Залізниця пролягла зі сходу на захід південною околицею тодішнього Проскурова. Місце для станції вибрали за межами міста — на пустирі, серед заболоченої місцевості, неподалік поштового тракту на Летичів. Для сполучення між містом і станцією, через болото на території теперішнього парку ім. І.Франка і стадіону зробили насип і проклали дорогу. Вона фактично стала продовженням вулиці Олександрівської (тепер Проскурівська) і протягнулась від теперішньої вул. Франка до вокзалу. Цікаво, що ця дорога або, як тоді її називали “соше”, була відкрита у 1886 році та стала першою у Проскурові вулицею з бруківкою.
Одночасно, під час розбудови станції, був споруджений цегляний вокзал, який одразу посів у житті проскурівчан визначне місце. Як тут не згадати фразу відомого письменника Олександра Купріна у повісті “Поєдинок”: “... вокзал служил единственным местом, куда обыватели ездили частенько покутить, встряхнуться и даже поиграть в карты. Ездили туда и дамы к приходу пассажирских поездов, что служило маленьким разнообразием в глубокой скуке провинциальной жизни”.
Справді так і було. Аж до початку XX століття проскурівські міщани та інтелігенція мали традицію у вихідні та святкові дні проводити полуденний час на вокзалі. Річ у тім,  що рух через станцію тоді був незначним: за добу проходили всього два кур’єрські та два пасажирські потяги. Отож, о 13.50 із Відня прибував кур’єрський потяг №4, а о 14.35 у зворотному напрямку (Київ — Відень) йшов потяг №3. За годину-півтори до цієї “події” на вокзалі збирався місцевий бомонд. Чоловіки вели ділові розмови, дами прогулювалися пероном, демонструючи нові вбрання, а в приміщенні вокзалу працював ресторан. Потім наставав довгоочікуваний момент — з інтервалом у 45 хвилин прибували-відбували потяги: вони привозили пошту, свіжі газети, журнали і новини зі столиці та Європи… Віддамо належне спритності дирекції станції, яка зуміла з цього “хобі” проскурівчан отримати для себе максимальну вигоду: за право виходу на вокзальний перон для осіб, які не мали проїзних квитків, була встановлена плата 10 копійок (за ці гроші можна було купити буханець білого хліба).
Після того, як Проскурів став обласним центром (1941 рік), зросла значимість і залізничної станції. Постає питання будівництва нового вокзалу. У 1951-1952 роках старий вокзал розбирають, а на його місці виростає новий. Тоді ж формується і привокзальна площа, яку у 1955 році прикрасив пам’ятник Богдану Хмельницькому. У 1984 році відбулась ще одна реконструкція вокзалу: до старого приміщення добудували цілий комплекс споруджень: адміністративний корпус, касові зали, багажне відділення, просторий вестибюль. Саме цей, новий вокзал, обслуговує хмельничан і гостей міста сьогодні.
Щодо унікальності старої поштівки як свідчення про події 1917-1921 років, то, якщо уважно придивитись до людей, котрі стоять на пероні, більшість із них у військовій формі. Можна визначити, що є тут й українські військовики, й австрійці. Це зрозуміло — у 1918 році за угодою з Українською державою на Поділлі перебували підрозділи австро-угорської армії. Ще одна цікава деталь: назва станції змінена з російської “Проскуровъ” на українську “Проскурів”. Тут теж зрозуміло — це результат українізації 1917-1918 років.
Сергій Єсюнін, історик

first
  
last
 
 
start
stop
    

(c) Газета Хмельницької міської ради "Проскурів"
(c) Сайт розроблений ХМКП "Хмельницькінфоцентр"
Використання матеріалів дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело  www.proskuriv.info